Я до 7 класу вважала, що англійська – не для мене. Перші два роки вивчення англійської в школі були для мене мукою.
Незважаючи на те, що я була відмінницею і дуже старанною, я пам’ятаю постійну невпевненість у тому, що я чую, читаю, перекладаю. Пам’ятаю постійні виправлення, які не розуміла, і які мене ще більше заплутували. Пам’ятаю відторгнення цього предмета та небажання бути на уроці. Жах упереміш з байдужістю.
А потім відбулися 3 речі, які “включили” англійську в моєму мозку та в моєму житті. Англійська мова перестала бути павутиною, в якій заплутуєшся, і перетворилася на світло, при якому все бачиш чіткіше.
Все, що я робила до цього в класі та вдома — це виконувала завдання, вчила правила, виконувала вправи. Коли ми проходили тему “Подорожі”, нам потрібно було у класі розповісти про свою подорож. Зазвичай ми просто заучували напам’ять текст про нещодавню подорож із підручника і відтрараторювали його перед класом.
Але того разу щось у мені клацнуло. Можливо те, що я виросла в селі, майже ніде не бувала, і тільки МРІЯЛА про подорожі. Я уявила собі, як уперше лечу в літаку, виглядаючи з ілюмінатора, уявляла, як одягнені стюардеси, як наближається обрій, коли сідає літак. Я уявила собі, що скажу, коли вийду з аеропорту.
Моя мрія та моя уява взяли до рук українсько-англійський словничок та почали малювати цю картинку – словами.
Це, наскільки я пам’ятаю, було уперше, коли я скористалася словником не задля виконання вправи, а для передачі своїх думок англійською.
Це був перший раз, коли клас слухав не передбачувану історію з підручника, а щось нове. Не з книжки, а своє. То був перший раз, коли вчителька пишалася мною.
Це було перше і головне зрушення: я зрозуміла, що англійська – це не предмет, а спосіб розуміння та самовираження.
Я зрозуміла, що в англійській я можу залишатися собою і проявити себе. З англійською, я можу бути кращою і здібною на більше, ніж раніше.
Я зрозуміла, що англійська – це не трясовина з правил і слів, в яких я не розбиралася. Це пісочниця або пляж, на якій можна ліпити все, що заманеться. Просто треба навчитися.
Вчитися мені допомогли моя вчителька і її віра в мене, і дві речі, про які я розповім в одному з наступних постів.
Цікаво читати особисті історії англійською?
