Я пам’ятаю, що хотіла бути космонавтом, потім пожежником, потім – просто героєм 😉 (як у книжках Купера, Лондона та іншої маскулінної літератури).
У середніх класах – лікарем (під впливом мами), потім – міжнародним журналістом.
Я не зробила кар’єру в жодному з цих напрямків, чому я рада. У космос я не хочу. Пожежниками (принаймні екранними) я захоплююся, але який з мене пожежник?
Лікар з мене б не вийшов, я втрачаю свідомість від вигляду крові, не люблю панькатися з хворими і сама занадто вразлива.
Міжнародним журналістом я, напевно, мріяла стати, щоб просто вириватися зі свого села. Але насправді, я б не хотіла постійно подорожувати (так, це не моє).
Я вступила до педагогічного через відсутність особливого вибору.
Але виявилося, що це – моє.
Викладання:
- задовольняє мою потребу постійно вчитися,
- бажання допомагати іншим,
- дає змогу проявити своє вміння подати це так, щоб “зайшло”
- можливість бачити результати своєї роботи
- спілкування з цікавими людьми.
Так, я не рятую життя як пожежник або лікар.
Але я допомагаю комусь почуватися впевненіше, досягати своїх цілей і змінювати своє життя на краще.
А ви ким мріяли стати? Чи вдалося реалізувати свої дитячі мрії?
За що ви любите те, чим займаєтеся?
